о.Йосиф Дорошевич – настоятель храму Покрови Божої Матері Української Православної Церкви Київського патріархату, митрофорний протоієрей.

Дорошевич Йосиф (Осип) Іванович народився 22 квітня 1946 року в селі Підгородці Сколівського району Львівської області. Після здобуття середньої освіти навчався в Дрогобицькому педагогічному інституті ім. Івана Франка.

З червня 1989 року о. Йосиф Дорошевич на парафії в м.Моршині.
Нагороджений церковними нагородами: орденом Князя Володимира ІІІ ступеня, орденом Миколая Чудотворця, орденом Ахистратига Михаїла. Відзначений державною нагородою- медаллю “25 років незалежності України” .

о.Іван Пецюх – парох храму Святої Покрови Пресвятої Богородиці м. Моршин УГКЦ.

Народився 26.09.1964 р. в м. Стрий Львівської обл. у сім’ї  о.Михайла та Осипи Пецюх. Після навчання в Стрийській СШ №2 продовжив здобувати освіту в Стрийському технікумі механізації та електрифікації сільського господарства .

З 1980 по1982 рік проходив строкову військову службу , а після демобілізації навчався у Дрогобицькому державному педагогічному інституті ім. Івана Франка на фізико-математичному факультеті по спеціальності “вчитель математики та інформатики”. Паралельно навчався у підпільній семінаріі УГКЦ.

З рук владики Софрона Дмитерко 3 березня 1990 року отримав священичі свячення.

З 8 червня 1990 року і по сьогоднішній день служить настоятелем храму  Покрови Пресвятої Богородиці міста Моршин Моршинського деканату Стрийської Єпархії УГКЦ.

Одружений, виховує чотирьох дітей.

Король Ірина Іванівна (1938 – 2018).
Заслужений працівник культури України, кавалер ордену “За заслуги” ІІІ ступеня, ордену “Берегиня України”,
засновник та художній керівник Зразкового театру української пісні «Джерельце».

Педагог, режисер-постановник, сценарист, хормейстер, фольклорист.
1957-1961 рр., – навчаючись в Дрогобицькому державному музичному училищі, вже з другого курсу диригувала великими хорами “Змішторг”, військової частини та Львівської обласної організації УТОС у м. Дрогобич.

За 60 літ творчої діяльності написала десятки авторських музичних навчальних програм Всесоюзного, Всеукраїнського значення, з доповідями виступала на Всеукраїнських, міжнародних наукових конференціях, присвячених дослідженням фольклору.

З 1961 р. – працювала у Лисовицькій середній загальноосвітній школі.
1962 – 1971 рр. – у Моршинській восьмирічній школі на посаді вчителя музики.
1973 рік став початком творчої діяльності на сьогодні вже Зразкового дитячого театру української пісні “Джерельце”.

З 1970 року Ірина Король працює у музичній, а згодом Моршинській школі мистецтв, на посаді завідуючої теоретичним відділом, викладачем музично-теоретичних дисциплін.

1998 року удостоєна почесного звання Заслужений працівник культури України.

Ірина Король неодноразово виступала з колективом на міжнародних конкурсах, вела та й веде активну гастрольну діяльність у Польщі, Угорщині, Македонії, Німеччині. За 45 років існування колективу з нагород на престижних Міжнародних та Всеукраїнських конкурсах, фестивалях, оглядах – тільки Гран-прі і Перші місця.

2009 р. Ірина Король нагороджена орденом “За заслуги” III ступеня з присвоєнням почесного звання “за вагомий особистий внесок у розвиток культурно-мистецької спадщини України, високу професійну майстерність та активну участь у проведенні Фестивалю мистецтв України”.

Померла 11 вересня 2018 року. Похована на новому кладовищі у м. Моршині.

Рішенням Моршинської міської ради від 12.12.2019 р. № 964 Моршинській школі мистецтв присвоєно ім’я Ірини Король.

Никифорів Роман Федорович- диригент, композитор, педагог, член Національної спілки композиторів України,заслужений працівник культури України.

Народився 16 червня 1946 р. у м.Коломиї Івано-Франківської області.

Навчався у Львівському музично-педагогічному училищі ім. Ф. Колесси, у 1965-1967 роках продовжив навчання у Коломийському педучилищі на музично-педагогічному відділенні.

З 1967 по 1972 р. навчався на диригентському факультеті Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. Його викладачами були видатні музиканти, композитори: Є. Козак, С. Людкевич, М. Колесса, Є. Вахняк, С. Амбарцум’ян, М. Жупан та інші.

З 1970 р. розпочав диригентську діяльність на посаді керівника оркестру народних інструментів у Народному ансамблі пісні і танцю “Черемош” Львівського державного університету ім. І. Франка.

Після закінчення консерваторії був направлений у м. Моршин. З 1972 по 1980 рік працював директором Моршинської школи мистецтв. З 1970 р. і до нашого часу – художній керівник та диригент Народного ансамблю пісні і танцю “Смерічка”. З 1992 р.- викладач, завідувач народного-оркестрового відділу Стрийської дитячої школи мистецтв. З 2000 по 2010 рік – регент церковного хору УГКЦ м.Моршина.

За свою 45-річну творчу діяльність у колективі Роман Никифорів був нагороджений багатьма Почесними грамотами Моршинської і Стрийської міських рад, Львівським обласним управлінням культури, Федерацією професійних спілок України. У 1986 р. був удостоєний почесного звання “Заслужений працівник культури України”.

З 1992 р. почалася композиторська та вокально-естрадна діяльність Романа Никифоріва. Було написано ряд естрадних пісень, деякі ставали популярними серед професійних співаків.

Роман Никифорів є автором літературно-музичного альманаху “Струни любові”, збірки естрадних пісень “Карпатський край”, збірника п’єс для дуету скрипок з фортепіано “Dolce Vio …”, збірника хорових та естрадних творів “Троїсті музики”, збірників “Наші колядки” і “Наші веснянки”, збірника хорових творів ”Пісні-присвяти ”, збірника української релігійной поезії в музиці “Пісні благовісту” для мішаного хору акапела.

За збірку пісень “Троїсті музики” був удостоєний звання

”Лауреат літературно-мистецької премії фонду В. Романюка”

У 2014 р., до 100-річчя утворення Легіону Українських Січових Стрільців, була виконана єдина у світі кантата про Січове Стрілецтво “Січ іде” (5 прем’єр), на вірші В. Романюка під орудою автора.

Разом зі “Смерічкою” диригент виступав у містах України – Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Долині, Києві (двічі на з’їзді профспілок України), а також У Бєльцах (Молдова), Мінську (Білорусь), Москві, Санкт-Петербурзі (Росія), Кракові, Перемишлі, Жешуві, Мельцу, Ярославі (Польща). Як сольний співак виступав у Кішкунгалаші, Ніретьхазі (Угорщина), Празі (Чехія), Мюнхені, Ганновері, Дюрені, Хамельні (Німеччина), Парижі, Розе (Франція).

Роман Никифорів випустив два компакт-диски: “Струни любові” та “Осіннє рандеву”.

П’єси композитора для фортепіано та скрипки виконуються в Україні, Польщі, Канаді, США, естрадні пісні в Німеччині, Чехії, обробки колядок, веснянок та українських народних пісень співають хорові колективи різних регіонів України.

Проживає в місті Моршині Львівської області.

Мирослав Мелень (1929-2016)

Мирослав Олексійович Мелень – громадський політичний діяч, письменник, музикант, учасник Норильського повстання, член Українського Національного Фронту, член Юнацтва ОУН.

Мирослав Мелень народився 13.06.1929 в с. Фалиш Стрийського р-ну Львівської області.

В час німецької окупації (1943 р.) вступив до Юнацтва Організації Українських Націоналістів. Розповсюджував антибільшовицьку літературу, розклеював листівки, доставляв підпіллю зброю. Був заарештований під час облави 23.09.1947 в с. Братківці та засуджений на 25 р. ув’язнення, довічне заслання та 5 р. поразки в правах. Ув’язнення відбував в ГОРЛагу № 4 в Норильську. Приймав активну участь в Норильському повстанні1953 р.

В 1956 р. Мирослав, як заарештований неповнолітнім і що не мав складу злочину, звільнений і реабілітований.

Навчався на дириґентському відділі Дрогобицького музичного училища (1956–59), паралельно 1957–61 рр. заочно закінчив філологічний факультет Львівського університету. Працював учителем, дириґентом, художнім керівником санаторію № 1 у м. Моршин, редактором проґрами на Львівському телебаченні.

В 1956 р. одружився зі студенткою Дрогобицького педінституту Євгенією Михайлівною Юрович. Знайомиться з Зіновієм Красівським, з якими стали шваграми.

В 1963 році разом з Зіновієм Красівським познайомилися з Дмитром Квецком та долучились до організації  Українського Національного Фронту (УНФ).

В 1967 році за участь в УНФ засуджений до 6 р. ув’язнення в таборах суворого режиму та 5 р. заслання. Покарання відбував у Мордовії, в 11-му таборі. Звільнений 23.09.1973 р.

Після звільнення з таборів працював кочегаром.

З 1989 року М. активно включився в роботу Товариства української мови. З його ініціативи в Моршині встановлено перший в Україні пам’ятник у формі тризуба на могилі замордованих НКВД в’язнів. Організовував Свято Героїв на Зелені свята 1989 р., з синьо-жовтими і червоно-чорними прапорами. Разом зі студентським братством «Спадщина» організував перший мітинг на горі Маківка в першу неділю серпня 1990 року. Організував у Стрию демонтаж пам’ятників Леніну, Примакову, Зої Космодем’янській, комсомолу, пам’ятник Леніну в Моршині.

В 1990–94 рр. М. був депутатом Львівської обласної ради. Ще до проголошення незалежності М. був активним учасником НРУ, працював у редакції газети «Будівник комунізму». Збори НРУ Стрийського р-ну перейменували її на «Гомін волі» і обрали М. її редактором. Газета зіграла видатну роль у справі національного відродження краю.

В 1999 році вийшла книжка віршів та статей Мирослава Меленя «Нерозстріляна пісня». Підготував книжку спогадів у художній формі. Упорядкував свій архів, написав детальний автобіографічний нарис.

Помер Мирослав Мелень 09.08.2016 р.Похований у м. Моршині.

Всеволод Білас народився 5 листопада 1964 року в місті Дрогобичі Львівської області 

З 1971 по 1979 р. навчався в Дрогобицькій середній загальноосвітній школі.

Після закінчення 8 класу Всеволод Білас поступає на навчання в Дрогобицький нафтовий технікум, де навчається до 1983 року.

Ще до закінчення технікуму Всеволод Білас пройшов випробування серйозною дорослою роботою на Півночі – у 1982 році працював техніком КВП Сургутського управління пуско-наладних робіт. А одразу ж по завершенню навчання у технікумі, у 1983 році поступив у Львівський політехнічний інститут здобувати вищу освіту за спеціальністю “Інформаційно-вимірювальна техніка”.

1984-1986р. – служба у рядах Радянської армії. Має військове звання – майор запасу.

У 1990 році закінчив Львівський політехнічний інститут та здобув спеціальність Інженер-електрик.

У березні 1994 року Всеволод Білас розпочав організацію виробництва мінеральної води у м. Моршині Львівської області, яке завдяки його вмілим та висококваліфікованим здібностям сформувалося у потужне сучасне підприємство.

З березня 1995 року він посів посаду генерального директора, а з березня 2003 по жовтень 2004 був головою правління ВАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар». Від часу об’єднання у холдинг найбільш потужних українських виробників (Миргородського та Моршинського заводів мінеральних вод) та їхніх дистриб’юторів («ІДС» та «Нова») Всеволод Білас є членом Ради директорів холдингу IDS Group.

Три рази поспіль (1998 – 2002рр., 2002-2006рр., 2006-2010рр.) він обирався депутатом Моршинської міської ради. А у 2010 році був обраний депутатом Львівської обласної ради по мажоритарному округу від Української народної партії. У 2015 році обраний депутатом Львівської обласної ради від політичної партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність».

  Нагороджено Почесною грамотою Кабінету Міністрів України №14076 від 26.09.2007р. «За вагомий внесок у забезпечення розвитку харчової промисловості, сумлінну працю та високий професіоналізм»

Указом Президента України від 16.01.2009р. №26/2009 нагороджено Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Одружений. Виховує доньку та сина.

Микола Кміть народився  24 березня 1966 року в місті Бучач Тернопільської області.

Закінчив Бучацьку середню школу №2. Після проходження служби в Радянській армії, в 1990 році закінчив Львівський політехнічний інститут (спеціальність – «прилади точної механіки», інженер-механік).

Першим місцем праці було ВО «Ватра» у м. Тернопіль. Бізнес-кар’єру розпочав 1994 року, коли став президентом тернопільської компанії АТ «Інвест-Центр», яка займалась продажем порцелянового посуду, керамічних виробів та хімічної сировини.

У 1996—2004 рр. очолював підприємство «Нова» — компанію з виробництва та розливу мінеральної води у м. Моршині. Результатом роботи Миколи Кмітя на цій посаді стала налагоджена найбільша дистрибуційна мережа в Україні та сформована команда професіоналів компанії.

2004-2005 роки – голова правління житлово-будівельного кооперативу «Оскар-Буд» у Моршині.

У 2005 – 2008 роках – консультант зі стратегії адміністративного підрозділу центрального офісу ЗАТ «Індустріальні та дистрибутивні системи» (Київ). Основним постом М. Кмітя була посада президента холдингу з виробництва і продажу мінеральної води «IDS Group», з якою об’єднався «Оскар». «IDS Group» виробляє мінеральні води під торговими марками «Миргородська», «Моршинська», «Старий Миргород», «Аляска», «Сорочинська», а також є офіційним імпортером «Боржомі» на Україну.

У 2006 році Микола Кміть став переможцем українського етапу міжнародного конкурсу «Підприємець року» (Entrepreneur Of The Year Award) у номінації «Харчова промисловість і переробка».

Отримавши успішний управлінський досвід у бізнесі, Микола Кміть з 2008 р. продовжує свою кар’єру у державному управлінні. Він раніше не займався політикою, оскільки не був членом жодної партії і не балотувався в депутати районної ради.

28 лютого 2008 призначений виконуючим обов’язки голови Львівської обласної державної адміністрації. 1 вересня 2008 президент України Віктор Ющенко підписав указ про призначення Миколи Кмітя головою облдержадміністрації.

В березні 2009 року був визнаний №1 в дослідження “Топ-100 найвпливовіших осіб на Львівщині”, проведеного Центром політичних досліджень у межах аналізу політичного процесу у Львівській області методом експертного опитування.

Одружений. Виховує доньку та сина.

Біографія

Зеновій Красівський народився 12 листопада 1929 року в селі Витвиця, Долинського району, Івано-Франківської області. В 1948 році всю його родину було вивезено в Казахстан, однак, Зеновію вдалось втекти. До першого арешту 1949 року перебував у нелегальному становищі в Карпатах (був важко поранений). Засуджений ОСО НКВС до 5 років ув’язнення та довічного заслання. Відбував покарання у Архангельській області, на лісоповалі. 1953 року був звільнений та відправлений до Караганди (там де перебувала його родина). Працював шахтарем. У 1957 був важко травмований та визнаний інвалідом ІІ-ї групи.

1959 року був вдруге заарештований за «розпалювання націоналістичних настроїв серед українців», але й тут Красівському вдалось втекти.

У кінці серпня 1963 учитель історії Д.Квецько та історик Б.Равнюк запропонували Красівському взяти участь у створенні нелегальної організації  Український Національний Фронт(УНФ).

У березні 1967 були заарештовані керівні члени УНФ, серед них — 24 березня 1967 і сам Красівський. Розслідування вели Івано-Франківське та Львівське управління КДБ. Завдяки конспіративній організованості УНФ, усіх львів’ян, які твердо дотримувалися того, що ніякої організації не було, судили поодинці, а самого Красівського, як засновника УНФ приєднали до групової справи.

Зеновія Красівського засудили до 12 років позбавлення волі (5 років тюрми, 7 років таборів суворого режиму) і 5 років заслання.

Відбуваючи покарання у Владимирській тюрмі (1968-1971), Красівський написав збірку віршів «Невольницькi плачi», вперше опубліковану в Лондоні в 1984, і поему «Трiумф сатани».

У 1972 у Владимирі фабрикується нова справа за ст. 70 ч. 2 КК РРФСР («антирадянська агітація і пропаганда»). За вироком суду Зеновія Михайловича спрямовують до психіатричної лікарні в Смоленськ, а потім — до Львова і в Бережани Тернопільської обл., де перебував до липня 1978.

У жовтні 1979 Зеновій Красівський став членом Української Гельсінкської групи (УГГ).

12 березня 1980 Зеновія Михайловича знову заарештували і він був відправлений «досиджувати» термін покарання за вироком 1968 — 8 місяців і 7 днів таборів та 5 років заслання. Покарання відбував у колонії суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино, Чусовського р-ну, Пермської області. У листопаді 1980 етапований на заслання в селищі Луговой Тюменської області.

Усього письменник провів у неволі 21 рік.

1985 Красівський повертається в Україну, а 1987 стає секретарем Української Гельсінкської Спілки.

У квітні 1990 Зеновій Красівський виступає ініціатором створення політичного об’єднання «Державна Самостійність України» (ДСУ), яке спирається на ідеологію націоналізму «з-під стягу Степана Бандери».

Він — засновник політичного журналу «Українські проблеми», який видавався в Стрию Львівської області.
Помер відомий письменник та політичний діяч 20 вересня 1991 в Моршині Дрогобицького р-ну Львівської області.

Рішенням сесії Моршинської міської ради №530 від 26 квітня 2012 року, присвоєно звання “Почесний громадянин м. Моршина” (посмертно).

8 листопада 2020 року у місті Моршині встановлено та відкрито пам’ятник.

Про Зеновія Красівського у Вікіпедії